Від National Band до Тревіса Біна, Джеймса Трассарта тощо, корпус і гриф гітари зроблені з металу та мають майже столітню історію.Приєднуйтесь до нас і малюйте для них історію.
Перш ніж почати, давайте спершу розв’яжемо деякі проблеми.Якщо вам потрібна достовірна інформація про метали, пов’язані з довгим волоссям і екстремальним сміттям, залиште, коли матимете час.Принаймні в цій функції ми використовуємо лише метал як матеріал для виготовлення гітар.
Більшість гітар в основному виготовлені з дерева.Ти це знаєш.Зазвичай єдиний метал, який ви побачите, міститься в сітці фортепіано, звукознімачах і деякому обладнанні, наприклад бриджах, тюнерах і пряжках для ременів.Можливо, є кілька тарілок, можливо, є ручки.Звісно, є й струнні.Найкраще їх не забувати.
За всю історію розвитку наших музичних інструментів деякі сміливці йшли далі, а в деяких випадках навіть далі.Наша історія починається в Каліфорнії в 1920-х роках.У середині того ж десятиліття Джон Доп'єра та його брати заснували Національну корпорацію в Лос-Анджелесі.Можливо, він і Джордж Бошам співпрацювали над розробкою резонаторної гітари, яка є внеском National у пошуки більшої гучності.
Майже століття після появи резонатора, резонатор все ще залишається найпопулярнішим типом металевої гітари.Усі зображення: Елеонор Джейн
Джордж — техаський гітарист-жонглер і захоплений майстер, зараз живе в Лос-Анджелесі та працює на National.Як і багато виконавців того часу, він був зачарований можливістю зробити традиційні гітари з плоским верхом і смичком звучати голосніше.Багато гітаристів, які грають у групах різного розміру, хочуть мати більшу гучність, ніж можуть забезпечити існуючі інструменти.
Резонансна гітара, винайдена Джорджем та його друзями, є шокуючим інструментом.Він вийшов у 1927 році з блискучим металевим корпусом.Всередині, залежно від моделі, National підключив один або три тонких металевих резонаторних диска або конуса під мостом.Вони діють як механічні динаміки, проектуючи звук струн, і забезпечують потужний і унікальний звук для резонаторної гітари.У той час інші бренди, такі як Dobro та Regal, також виготовляли металеві резонатори.
Недалеко від національної штаб-квартири Адольф Рікенбакер керує компанією з виробництва прес-форм, де виготовляє металеві корпуси та конуси резонаторів для National.Джордж Бошан, Пол Барт і Адольф працювали разом, щоб об’єднати свої нові ідеї в електрогітари.Вони заснували Ro-Pat-In наприкінці 1931 року, якраз перед тим, як Джорджа й Пола звільнили з National.
Влітку 1932 року компанія Ro-Pat-In почала виробляти електронні вироби з гальваноформованого алюмінію для сталевого лиття.Гравець кладе інструмент собі на коліна і ковзає сталевим стрижнем по струні, зазвичай настроєній на відкриту струну.Починаючи з 1920-х років, кілька накладних сталевих кілець стали популярними, і цей інструмент все ще дуже популярний.Варто підкреслити, що назва "сталь" не тому, що ці гітари зроблені з металу - звичайно, багато гітар зроблені з дерева, крім електро, - а тому, що гравці тримають їх за допомогою металевих стрижнів.Я лівою рукою зупинив підняті струни.
Бренд Electro перетворився на Rickenbacker.Приблизно в 1937 році вони почали виготовляти невелику сталь у формі гітари зі штампованого листового металу (зазвичай із хромованої латуні), і зрештою подумали, що алюміній є невідповідним матеріалом, оскільки кожен виробник гітар хотів би використовувати метал як матеріал.Необхідно враховувати важливу частину інструменту.Алюміній у сталі розширюється в умовах високої температури (наприклад, під сценічним освітленням), що часто робить їх несвоєчасними.З тих пір різниця в тому, як дерево і метал змінюються через температуру і вологість, була достатньою, щоб дозволити багатьом виробникам і гравцям швидко перейти від іншого напрямку гітари (особливо грифа), який змішує два матеріали.бігти.
Гібсон також ненадовго використовував литий алюміній як свою першу електрогітару, а саме сталь Hawaiian Electric E-150, яка вийшла наприкінці 1935 року. Дизайн металевого корпусу, очевидно, збігається із зовнішнім виглядом і стилем Rickenbackers, але виявляється що такий підхід непрактичний.Те саме стосується Гібсона.На початку другого року Gibson звернувся до самого зрозумілого місця і представив нову версію з дерев'яним корпусом (і трохи іншою назвою EH-150).
Тепер ми перескочили в 1970-ті роки, все ще в Каліфорнії, і в епоху, коли латунь стала матеріалом для фурнітури через її так звану покращену якість стійкості.У той же час Тревіс Бін заснував свою команду з Сан-Веллі, штат Каліфорнія, в 1974 році разом зі своїми партнерами Марком МакЕлві (Marc McElwee) і Гері Крамером (Gary Kramer).Гітара з алюмінієвим грифом.Однак він не був першим, хто використав алюміній у відносно сучасній конструкції грифа.Честь належить гітарі Wandrè з Італії.
І Kramer DMZ 2000, і Travis Bean Standard 1970-х років мають алюмінієві грифи, і їх можна придбати на наступному аукціоні Gardiner Houlgate 10 березня 2021 року.
З кінця 1950-х до 1960-х років Антоніо Вандре Піолі розробив і випустив серію видатних гітар з деякими помітними конструктивними особливостями, включаючи Rock Oval (випущена приблизно в 1958 році) і Scarabeo (1965).Його інструменти представлені під різними торговими марками, включаючи Wandrè, Framez, Davoli, Noble і Orpheum, але на додаток до вражаючої форми Піолі є деякі цікаві конструктивні особливості, включаючи алюмінієву секцію грифа.Найкраща версія має наскрізний гриф, який складається з порожнистої напівкруглої алюмінієвої трубки, яка веде до рамоподібної бабки, з грифом, що пригвинчується, і задньою пластиковою кришкою, яка забезпечує належне відчуття гладкості.
Гітара Wandrè зникла наприкінці 1960-х, але ідея алюмінієвого грифа була перероблена за підтримки Тревіса Біна.Тревіс Бін видовбав велику частину внутрішньої частини грифа і створив те, що він назвав шасі для алюмінієвого наскрізного грифа.Включаючи Т-подібне узголів’я з підхопленнями та мостом, весь процес завершує дерев’яний корпус.Він сказав, що це забезпечує постійну жорсткість і, отже, хорошу пластичність, а додаткова маса зменшує вібрацію.Однак бізнес був недовгим, і Тревіс Бін припинив свою діяльність у 1979 році. Тревіс з’явився на короткий час наприкінці 90-х років, а щойно відроджена компанія Travis Bean Designs все ще працює у Флориді.У той же час в Айрондейлі, штат Алабама, компанія з виробництва електрогітари під впливом Тревіса Біна також підтримує вогонь.
Гері Крамер, партнер Тревіса, покинув компанію в 1976 році, заснував власну компанію і почав працювати над проектом виготовлення алюмінієвої шиї.Гері працював із виробником гітар Філіпом Петілло та вніс деякі зміни.Він вставив дерев’яну вставку в задню частину шиї, щоб подолати критику Тревіса Біна щодо холодного металу на шиї, і використав накладку з синтетичного сандалового дерева.До початку 1980-х Крамер запропонував традиційну дерев'яну шию як варіант, і поступово алюміній був відкинутий.Відродження Генрі Ваккаро та Філіпа Петілло спочатку відбувалося від Крамера до Ваккаро і тривало з середини 90-х до 2002 року.
Гітара Джона Велено йде далі, майже повністю зроблена з порожнистого алюмінію, з литим грифом і різьбленим вручну корпусом.Штаб-квартира компанії Veleno розташована в Санкт-Петербурзі, штат Флорида, приблизно в 1970 році розпочала виробництво незвичайних музичних інструментів і завершила виробництво цих інструментів у яскравих анодованих кольорах, у тому числі вражаючих золотих моделей.Деякі з них мають V-подібну тумбочку з інкрустованими червоними коштовностями.Виготовивши приблизно 185 гітар, він кинув справу в 1977 році.
Після розриву з Тревісом Біном Гері Крамеру довелося змінити свій дизайн, щоб уникнути порушення патентних прав.Легендарну бабку Тревіса Біна можна побачити праворуч
Іншим виробником на замовлення, який використовує алюміній індивідуально, є Тоні Земайтіс, британський будівельник із Кента.Коли Ерік Клептон запропонував Тоні виготовляти срібні гітари, він почав виготовляти інструменти з металевою передньою панеллю.Він розробив модель, покривши всю передню частину кузова алюмінієвими пластинами.На багатьох роботах Тоні зображено роботу гравера Денні О'Брайена, а його чудові малюнки надають характерного вигляду.Як і деякі інші електричні та акустичні моделі, Тоні почав виготовляти металеві передні гітари Zemaitis приблизно в 1970 році, до свого виходу на пенсію в 2000 році. Він помер у 2002 році.
Джеймс Трассарт доклав багато зусиль, щоб зберегти унікальні якості, які може надати метал у сучасному виготовленні гітар.Він народився у Франції, пізніше переїхав до США, а зрештою оселився в Лос-Анджелесі, де працює вже більше 20 років.Він продовжував виготовляти нестандартні сталеві гітари та скрипки з різною обробкою, поєднуючи металевий вигляд резонаторних гітар з іржавою та бронзовою атмосферою викинутих машин.
Біллі Гіббонс (Billy Gibbons) запропонував назву технології Rust-O-Matic, Джеймс розмістив корпус гітари на розміщення компонентів на кілька тижнів і, нарешті, обробив його прозорим атласним покриттям.Багато візерунків або малюнків гітар Trussart надруковано на металевому корпусі (або на захисній пластині чи передній бабці), включаючи черепи та племінні твори мистецтва, або текстури шкіри крокодила чи рослинних матеріалів.
Trussart не єдиний французький лютієр, який використовував металеві корпуси у своїх будівлях – Loic Le Pape і MeloDuende з’являлися на цих сторінках у минулому, хоча, на відміну від Trussart, вони залишилися у Франції.
В інших місцях виробники час від часу пропонують звичайні електронні вироби з незвичайними металевими викривленнями, такі як сотні Strat середини 90-х років виробництва Fender з порожнистими корпусами з анодованого алюмінію.Існували нетрадиційні гітари з металом як серцевиною, наприклад, недовговічний SynthAxe у 1980-х роках.Його скульптурний корпус зі скловолокна встановлений на литому металевому шасі.
Від K&F 1940-х років (коротше кажучи) до нинішніх безладових грифів Vigier, є також металеві грифи.Було також доповнено деякі прикраси, які можуть надати оригінальному традиційному дерев’яному електричному вигляду привабливого металевого відчуття – наприклад, Gretsch 50-х років Silver Jet, прикрашений блискучими головками барабанів, або представлений у 1990 році варіант JS2 моделі Jbanez, підписаний Джо Сатріані.
Оригінальний JS2 був швидко відкликаний, оскільки було очевидно, що практично неможливо виготовити хромоване покриття з безпечним ефектом.Хром відпаде від корпусу і утворить тріщини, що не ідеально.Фабрика Fujigen, здається, виготовила лише сім хромованих гітар JS2 для Ibanez, три з яких передали Джо, якому довелося наклеїти прозору стрічку на проміжки у своїх улюблених екземплярах, щоб запобігти потрісканню шкіри.
Традиційно Fujigen намагався покрити тіло, занурюючи його в розчин, але це призвело до драматичного вибуху.Вони спробували нанести вакуумне покриття, але газ всередині деревини вичерпався через тиск, і хром набув кольору нікелю.Крім того, працівники страждають від ударів електричним струмом, коли намагаються відполірувати готовий виріб.У Ібаньєза не було вибору, і JS2 було скасовано.Проте пізніше було ще два успішних обмежених видання: JS10th у 1998 році та JS2PRM у 2005 році.
Ульріх Тойфель виробляє гітари на півдні Німеччини з 1995 року. Його модель Birdfish не схожа на звичайний музичний інструмент.Його рама з алюмінієвим покриттям використовує традиційну концепцію металевої фурнітури та поєднує в собі Transform у несуб’єкт.«Пташка» і «риба» в назві — це два металевих елемента, які кріплять до нього пару дерев’яних планок: птах — передня частина якої прикручена болтами.Риба є задньою частиною контрольного контейнера.Рейка між ними фіксує рухомий підйомник.
«З філософської точки зору мені подобається ідея впустити оригінальні матеріали в мою студію, зробити тут якісь магічні речі, а потім нарешті з’явиться гітара», — сказав Ульріх.«Я думаю, що Birdfish — це музичний інструмент, він приносить особливу подорож для кожного, хто на ньому грає. Тому що він розповідає, як зробити гітару».
Наша історія закінчується повним колом, повертаючись до того, з чого ми почали з оригінальною резонаторною гітарою в 1920-х роках.Гітари, взяті з цієї традиції, забезпечують більшість сучасних функцій для металевих конструкцій корпусу, таких як бренди, такі як Ashbury, Gretsch, Ozark і Recording King, а також сучасні моделі від Dobro, Regal і National, а також Resophonic, такі як ule sub в Мічиган.
Loic Le Pape — ще один французький майстер, який спеціалізується на металі.Він добре вміє відновлювати старі дерев’яні інструменти зі сталевими корпусами.
Майк Льюїс з Fine Resophonic у Парижі виготовляє гітари з металевим корпусом уже 30 років.Він використовує латунь, нейзильбер, іноді сталь.Майк сказав: «Це не тому, що один із них кращий», але у них дуже різні голоси.«Наприклад, старомодний етнічний стиль 0 — це завжди латунь, етнічний двожильний або Triolian завжди виготовлений зі сталі, а більшість старих Tricones виготовлені з нейзильберу та нікелевих сплавів. Вони забезпечують три абсолютно різні звуки. ."
Що є найгіршим і найкращим у роботі з гітарним металом сьогодні?«Найгіршим сценарієм може бути ситуація, коли ви віддасте нікельовану гітару, і вони зіпсують її. Це може статися. Найкраще те, що ви можете легко створювати індивідуальні форми без зайвих інструментів. Купівля металу не має жодних обмежень», Майк закінчив, посміхнувшись: «Наприклад, бразильські духові. Але коли струни ввімкнені, це завжди добре. Я можу грати».
Guitar.com є провідним авторитетом і ресурсом для всіх гітарних областей у світі.Ми надаємо розуміння та уявлення про обладнання, виконавців, технології та гітарну індустрію для всіх жанрів і рівнів навичок.
Час публікації: 11 травня 2021 р